Відкриття пам’ятника Франкові

 

Багатостраждальний син галицького сільського коваля, депутат австрійського сейму, письменник і поет, філософ-мислитель, Каменяр, український Мойсей:

Довго нас недоля жерла,

Досі нас наруга жре,

А ми крикнім:

“Ще не вмерла,

Ще не вмерла і не вмре!”

Усе це Іван Франко, якому минулої неділі, як уже повідомлялося, в Березині урочисто відкрито і освячено пам’ятник.

Село причепурилося. Бо мало одразу три святкові причини. По-перше, наступного дня у понеділок, мали храмовий празник Покрова. По-друге, не оминеш річниці УПА, бо ж не оминула її історія, здається, тут жодного подвір’я. А найпершим причинком стало завершення народної побудови пам’ятника Іванові Франкові, 140-річчя від дня народження якого минуло зовсім недавно. Власне, почалося все по-християнськи. Відбувши в церків святу Літургію, служити котру місцевому пароху отцю Зеновію Харкавому допомагало ще з п’ять довколишніх священників, громада з хоругвами, національними знаменами направилась до подвір’я школи.

Взявши слово отець Ярослав з Більчого говорив про наші духовні проблеми про те, що часто кожен з нас спекулює й іменем Господнім, й іменем України, й іменем наших геніїв. Отож, нам є з чого переступати у цей переступний рік. Згадаймо Франка, який здається у розпачі запитав, мовляв, для кого жити, для кого творити, бо хоч би віддав усе, народ “благоденствує”. Невже поет не любив свого народу? Ні, він, вийшовши з сім’ї “сільського хлопа”, таки направду знав психологіюодноплемінників. Отож, дивімося в минуле, щоб не наробити помилок в майбутньому. Парох побажав, щоб в нас було побільше Каменярів, щоб вони не розчаровувалися, коли наше поле(наші душі) не приймають їхнього зерна.
Відкриваючи урочистий мітинг, голова Березинської сільської ради Василь Свідрик процитував Максима Рильського:

“Свята святих землі цієї,

Що у Франковій стороні.

Шановні гості,зупиніться

І поклоніться цій землі.”

Жителі Березини ще раз підтвердили силу духа, адже попри неймовірні труднощі таки звели пам’ятник в час відзначення 140-річчя Франкових уродин. І непроста, адже після Шевченка в українськім Пантеоні духовних провідників годі знайти сильнішу постать, аніж каменяр. Павло Загребельний написав: “Ми не можемо назвати жодної ділянки людського духу, в якій він не був би великий”. Голова сільради висловив слова подяки і громаді села, і спонсорам, і творцям – скульптуру івану Самотосу та архітектору Василю Каменщику. Бо монумент не тільки прикрасить Березину, ай збагатитьїї духовно.
Символічно, що головою сільського оргкомітету з побудови пам’ятника громада доручила бути директору школи Мирону Березюку. Символічно й те, про що сказав і даний промовець – Каменяр постав на сторожі духовності, насамперед підростаючих поколінь, котрих зустрічатиме перед дверима школи український Мойсей.

- Минуло 140 літ відтоді, як доля подарувала Україні Івана Франка – титана думки і праці, вчителя, вічного революціонера-Каменяра, – сказав голова Миколаївської райдержадміністрації Іван Юзьків. – Все своє особисте свідоме і творче життя він посвятив рідній нації, бо ясно усвідомлював собі, що його роль серед українського народу – пророча, будівнича. А завдання пророка є підносити людей з духовного упадку, оздоровлювати словом і привертати людську гідність.
Долю України, услід за Котляревським, Франко порівнював із долею Трої. Докладно обізнаний із світовою історією, особливо боляче сприймав історію рідну: народ із таким багатим героїчним минулим, із таким багатством природних і духовних скарбів, народ врешті, з великою територією і сам кількісно великий – і стільки століть терпить і страждає у ярмі! Століттями свідомо скерований процес на знищення українського народу і його культури не дав, слава Богу нічого. Так закінчував Франко свою містерію “Великі роковини”, доповнюючи слова національного гімну: “Ще не вмерла і не вмре!” І докладав титанічних духовних зусиль для того, щоби й український народ “огнистим видом засяяв у народів вольних колі”.
Він, невтомний Каменяр Свободи, добре розумів: хто прийде чужий визволяти народ, той візьме його у свою неволю, – народ мусить визволитися сам.

Тому Франковий “Пролог” (твір, за який його тримали у вязниці) вселяв і нині вселяє віру в Україну – вільну, самостійну і незалежну. Він виконав свою місію,кинувши в український народ вогненне слово, і в багатьох серцях розбудив патріотичне сумління. За його дороговказами пішли інші. І вже в 60-90-ті роки українці, як народ, були підготовлені знову взятися за виборення своїх прав і свободи,за своє державобудівництво, про що на ділі довели учасники так званого руху “шестидесятників” і Гельсінської спілки та їх послідовники.

Пророчі слова Каменяра здійснилися – український народ урочисто відзначив 5-ту річницю своєї Незалежності. І в честь цієї знаменної дати вдячні нащадки споруджують пам’ятники геніям свого народу. Такий прекрасний пам’ятник Каменяреві виплекалаі громада села Березини, виплекала в нелегкий, складний економічно час, без жодної копійки з державного бюджету, на добровільних пожертвуваннях.І що особливо приємно – вперше в районі в роки Незалежності увіковічнено в постаменті пам’ять саме Івана Франка, галичанина і великого українця, нашого земляка і пророка всієї України.

Це – велика заслуга березинської громади. Тому щира подяка всім – ініціаторам і організатораи побудови пам’ятника, авторам, спонсорам, всім, хто вклав свою працю, енергію, серце і душу в здійснення цієї історичної події, завдяки чому і в нас в районі, в Березині, є свій Франко.
Депутат обласної Ради нагадав присутнім про те, як комуністично-імперський режим ховав від “визволених” поколінь справжнього Франка. А професор Дрогобицького педінституту Михайло Шалата підтвердив, що ми ще по-справжньому поета й не вивчали, не осмислювали. Адже із написаних ним понад ста томів різних праць до сьогодні видано тільки половину. Пан професор закликав будувати пам’ятники в душах, бо україні потрібні духовно міцні Каменярі. І цементуйио націю, не піддаваймося зіллю розбрату. Адже ж, приміром у Франка, який неспроста оженився на “східнячці”, двоє дітей були хрещені православними, а двоє – греко-католиками. Власне, про духовну єдність народу й про духовних пастирів говорив й голова й Львівської обласної спілки письменників України Левко Різник. Знаменно, підкреслив промовець, що делегацію мистців зі Львова на відкриття пам’ятника власноручно (їхній автобус поламався) привіз в автомобілі отець Зиновій Харкавий. Це підтверджує той факт, що священники добре розуміють значення постаті українського Мойсея. Власне, коли у двадцяті роки в стані духівництва розгорілась полеміка: чи підтримувати Церкві вшанування Івана Франка, переміг голос митрополита Андрея Шептицького.
Директор Львівського музею Івана Франка Роман Горак акцентував на тому, що Шевченко розбудив український народ, а франко показав йому – куди йти, щоб була омріяна воля.


Голова Новороздільської міськради святослав Ключник промовляв в оборону проти твердження, що в головах українців “троїсті музики” (одне думає, а друге говорить, третє робить) бо почали ми, й будуємо державу Україну цивілізовано, адже, приміром, жодного сексота в нас не скарано на горло, навіть їхні імена не розголошено. А почали ми з побудови побудови пам’ятників і храмів тим, хто боровся за нашу свободу.
Привітно зустріли присутні промову Івана Самотоса. Пан митець висловив глибоку подяку громаді села, бо то “великий чоловік”. Громада ніколи не зробить помилки, вона вірно вивишить свої кращих синів і дочок, вона знає, кому ставити пам’ятники. “Схиляю голову” перед мудрістю громади і її провідників отцем Зиновієм, панами Березюком і Свідриком у виборі “постаті поціновування” зазначив пан скульптор.
Привітання від імені земляків Івана Франка оголосив лікар, заступник голови Дрогобицької “Просвіти” Михайло Богаченко.
Василь Свідрик на закінчення мітингу оголосив імена тих односельчан, хто безпосередньо приклав руки до побудови постамента пам’ятника, а також спонсорів. А потім увагою присутніх заволоділи учасники місцевої художньої самодіяльності, зокрема хоровий колектив, у виконанні якого звучали твори на слова Каменяра.

Народ, який цінує своїх Пророків, дослухається до їхнього голосу, достойний вийти з “єгипетської неволі” і здобути землю обітовану

“Оживемо, брати, оживем!”

Газета “Громада” 19 жовтня 1996 року.Автор:Олесь Приймак

 

0
Знаходиться в: З історії села, Новини Березина

Інші новини з Березини :

Новини партнерів:
Loading...

Коментарі

  1. Петро коментує:

    Що я можу сказати за нашу днину. Гублять нашу історію і культуру з велиуим розмахом. І хто губить, та ті хто по штату повинні її захищати. А їм зараз тільки подавай заморські доляри і більше нічого. А вони того не знають, що доляри мають таку властивість колись закінчюватись, і з чим ви тоді залишитесь? Ні землі ні рідної неньки… І заморські простори вам не допоможуть. Та ви зрадники, а за зраду батьківщиші ви знеєте що ви заслуговуєте…

  2. Петро коментує:

    Правильніше писати, як на мене не Франку, а Франкові. ….. Петрові… І ні в якому разі не Петру. Прямо вухо ріже оте “У”

Додати коментар



8 + вісім =

Додати



   Новини cпорту:



Сайт села Березина | Миколаївський район Львівська область © 2008 - 2017
При використанні матеріалів гіперпосилання на http://www.berezyna.inf.ua/ обов'язкове!
За достовірність інформації, яку розміщено на сайті, відповідальність несе її автор. Відповідальність за зміст рекламної інформації несе рекламодавець.
| RSS ATOM | RSS FEED | RSS2.0 |
Яндекс.Метрика