Ціна падіння диктатури. Бог забирає найкращих

47-річний Андрій Марунчак із Березини – колишній «афганець». На Майдані був від самісінького початку, хоч додому навідувався. Рідні до цього ставляться із розумінням.

Чоловік належить до восьмої сотні «афганців».

«18 лютого зранку почалася мирна хода з Майдану під стіни Верховної Ради, щоб там, нарешті, почали діяти… Почалося протистояння: полетіли гранати, у Маріїінському – безліч «тітушок», зі сторони Арсенальної наближався харківський «оплот», стріляли гумовими кулями. Новороздільцю Івану Василишину поцілили під око. Слава Богу, воно збереглося… Але ми силовиків погнали. В автівках їхніх знайшли багато коробок від патронів для вогнепальної зброї (і розповіли про це журналістам). А тут зі сторони Маріїнського почав наступати «Беркут». Ми бруківкою їх відігнали. Але зі сторони Інститутської – ще більша навала «беркутівців» тіснила людей до станції Арсенальної. Там ми встигли скоординуватися, зупинивши три тролейбуси, перекрили «беркутівцям» дорогу. Вони почали кидати гранати і підтягувати свої сили, а також «тітушок», які теж кидали гранати і каміння. Командир нашої сотні прийняв рішення розпорошуватися. Приблизно тисяча активістів відступили через вулицю Лесі Українки і Бесарабку до Майдану, решта подалася на станцію метро. Прибувши на Майдан, ми побачили розбиті зі сторони Інститутської барикади аж майже до сцени, а з боку Європейської залишилася остання барикада між банком «Хрещатик» і Жовтневим палацом. Ми утримували її цілу ніч. Думали, що підмоги уже не дочекаємося… Зі сторони Жовтневого палацу силовиків була «хмара». Ми планували відступ на Михайлівську площу. Але Бог нам допоміг вистояти… 19-го нас уже було більше… А 20-го уже прибули наші мисливці. Зі сторони Інститутської силовики почали наступ… З нашої сотні восьмеро пропали безвісти. Ми їх досі не можемо знайти. Один загинув. Теж Андрій. Усі думали, що то я. Але це був Андрій Дигдалович із Сокільників. Попри те, що чоловік не служив в Афганістані, він був близьким нам по духу. Нині його дітьми пожиттєво із власної волі опікуватиметься Мостіпан із Києва. А представники нашої сотні зустрічалися із війтом Сокільників, який пообіцяв утеплити дах будинку, у якому живе сім’я полеглого побратима, та виділити ділянку під забудову. Будинок культури у Сокільниках тепер носитиме ім’я Андрія Дигдаловича… Бог забирає найкращих. Значить, ми є гіршими, бо залишилися живими…».

Героєм себе Андрій Марунчак зовсім не вважає. Каже: «Хто, як не я». Водночас, не розуміє тих, хто сидів удома, коли держава була у небезпеці. Андрій переймається великою кількістю поранених і травмованих. Каже, відірваними від вибухів кінцівками жахалася, навіть, киянка-медичка, яка працювала у Лівії. А ще турбується за тих людей, які пропали. Передбачає, що з потеплінням їхні тіла знаходитимуть, як підсніжники. Бачачи, що робиться у Криму, чоловік записався в Армію добровольцем, бо уже не є військовозобов’язаним: «Щоб там не були необстріляні діти. Ми все ж таки щось бачили і більше зможемо принести користі, як не дай, Боже, війна. А молодим треба жити і будувати нову Україну».

Анна Микитин, http://www.mykolaiv.lviv.ua/

0
Знаходиться в: Новини Березина, Суспільство

Інші новини з Березини :

Новини партнерів:
Loading...

Додати коментар



3 + = чотири

Додати



   Новини cпорту:



Сайт села Березина | Миколаївський район Львівська область © 2008 - 2017
При використанні матеріалів гіперпосилання на http://www.berezyna.inf.ua/ обов'язкове!
За достовірність інформації, яку розміщено на сайті, відповідальність несе її автор. Відповідальність за зміст рекламної інформації несе рекламодавець.
| RSS ATOM | RSS FEED | RSS2.0 |
Яндекс.Метрика