Історична довідка

 

Історія села Березина

Село Березина розташоване на лівому березі річки Дністер у південно-східній частині Миколаївського району.
Щодо походження його назви побутує думка, що горяни,які рятувалися від монголо-татарської навали, десь приблизно в 1240 роках, зупинились біля березового гаю на березі Дністра, і заснували село, яке назвали Березиною. І зараз на гербі Березини змальовано рибака, що ловить рибу на березі Дністра біля березового гаю.

Хоча, ще значно раніше, у ІХ-Х ст. зовсім неподалік, за 10 км від сучасної території Березини знаходилась столиця давнослов’янського племені білих хорватів – Стільське городище. А на річці Колодниці, яка в Березині впадає у Дністер, була система споруд, зведена давніми будівничими, завдяки яким здійснювався рух річкових суден вниз по течії ріки до Дністра та у зворотному напрямку. Тож, цілком можливо, що перші поселення на території села могли виникнути ще в ті часи.

Перша письмова згадка про Березину датована 1439 роком – у грамоті Львівського земського суду, коли воно належало Добеславу Кривському, якому також належали села Крупсько, Ляшки, Підмонастир, і Колодниця.

У 1469 році за люстрацією королівських маєтків Руського воєводства, Березина і Крупсько (сусіднє село) були в володінні Миколи Чернейовського. Але утримати Березину і Крупсько його нащадкам не вдалося. Обидва села відійшли до родини Чорторийських (невідомої волинської князівської родини, яка утримувала Чорторийське та Клеванське князівства, а шляхетської родини з Чорториї – нині с. Кам’яне Жидачівського району). Чернейовські цього не визнали і продовжили суперечку із сусідами за ці села.
У 1515 році у королівському селі Березина був священик східного обряду, діяв млин, у цьому ж році село разом з Крупськом було дотла спалене татарами.

Невдовзі перед 1569 р. або на початку цього року Мацей Чернейовський, будучи дозорцею королівських лісів, які тягнулися від Стільська та Ілова до впадіння Колодниці у Дністер, заложив місто на спірних грунтах Жидачівського та Львівського повітів . Із жидачівської сторони – це були грунти сіл Березина і Крупсько (це поле під назвою Розділ вперше згадується в документі короля Владислава ІІІ Варненчика від 5.06.1442 р. ), які належали Чорторийським. Із львівської сторони це були королівські бори, за якими мав доглядати Мацей Чернейовський.

У 1590 власником села був Іван Чернейовський.
У 1648 році окремі козачі полки війська Богдана Хмельницького були на Дністрі біля Миколаєва. Польська шляхта заховалась за стінами Роздільського замку. Козаки разом з жителями навколишніх сіл (в тому числі і Березини) обложили замок. Але українське населення домовившись з козаками віддало їм замок.

Пізніше селом володіли графи Ржевуцькі та Лянцкоронські. До нашого часу стоїть у Березині пам’ятник поставлений громадою села Казимиру Ржевуцькому, на якому є напис: “Пам’ятник сей всемогущому Казьмиру Графу Ржевуцькому, писареви корунному, Фундаторови запомог громадзкихь, правдивому Благодателю и Отцу народа рускаго взнакь вдячности поставила громада Березинська Року Б. 1864″.

Березина разом ще з десятьма селами входила до складу роздільської економії. У селі був панський фільварок.

У 1711 році корчми та збір мита на переправі через Дністер в Березині приносили економії зборів – 8500 злотих. Ржевуські дбали про технічний стан переправи. У 1780 р. йшлося про придбання чотирьох паромів вартістю по дві тисячі злотих кожен . Цими паромами перевозили також сіль з Жидачева та інших місць . Збір мостових та гребельних мит на території сіл, що входили до роздільської економії Ржевуцькі здавали в оренду роздільським міщанам. Напевне тому, більшість дослідників пише, що Розділ був „крайнім” портом на Дністрі. Хоча, фактично містечко знаходиться за 3 км від Дністра, а безпосередньо до Дністра прилягає саме Березина.

При Лянцкоронських було виявлено поклади сірки в краю.

У 1772 році Галичина ввійшла до складу Австрійської імперії. Життя в той час на території Східної Галичини було тяжким. Значну частину населення становили селяни-кріпаки, які за право користуватися убогими земельними наділами змушені були відробляти на феодала панщину. За таких умов вижити було важко, коли наставав голод багато селян помирало. Виразну соціальну групу становило греко-католицьке духовенство, яке прибрало роль лідера в тодішньому селянському середовищі.

12 лютого 1779 року в Березині стояла угорська військова частина, яка проводила рекрутський набір. Молодих парубків ловили, щоб віддати на багаторічну цісарську службу.

Ріка Дністер до кінця XVIII ст. була судноплавною від Самбора, є свідчення, що з Березини ходили 10-14 весельні «дубаси», перевозячи до 40 тонн (20 лаштів) вантажів зерна, шкіри, полотна, солі, залізних виробів аж до Бендер, де був торг з турками, молдованами, буджацькими татарами і греками. «Дубаси» були традиційнійними „руськими” річковими суднами. Вони були майже чотирикутної форми, задній кінець стятий, а передня частина видовжена. Довжина дубаса була до 40 ліктів, ширина – 10,5 ліктів (1 лікоть мав 59,95 см). Парусів дубас не мав, а рухався за допомогою 10-14 весел. Обслуга такого судна складала 8-14 чоловік і мала на борту спеціальну буду для відпочинку. Перевозили дуб асами зерно, полотна, шкіри, сіль, залізні вироби. Вантажопідйомність дубаса складала 20 лаштів (1 лашт мав 60 корців, 1 корець – 6 пудів), тобто близько 40 тонн. Будували дубаси переважно в Усті на спеціальних стапелях, званих „палями”. У 1738 р. М.Й.Жевуський в листі до економа Роздільської економії нагадував йому, щоби той прослідкував за будівництвом двох дубасів, замовлених в Усті.
Зі зміною границь стали плавати аж до Одеси. Перше плавання здійснив в 1804 р. К.Бауер з Роздолу на шкуті власної конструкції, перевізши 4800 пудів вантажу. Вся подорож туди і назад тривала з 20 квітня по 20 листопада.

Реформи Габсбургів кінця 18 ст. проводились у всій імперії. Було скасовано кріпацтво, і галицький селянин вже не мусів відробляти панщину по п’ять-шість днів на тиждень, а стосунки селян з землевласниками вже регулювалися законом. В Березині досі стоїть пам’ятний хрест, встановлений на честь скасування кріпацтва у 1848 році.

В 1848 р. у селі було зібрано 84 підписи під заявою до уряду про розподіл Галичини.
Суттєві позитивні зрушення сталися і в релігійному житті, так у 1774 році у Відні було засновано греко-католицьку семінарію, а в 1783 році ще більшу у Львові. У 1808 році відновлено після 400-літньої перерви чин митрополита галицького. Церква, чи не єдина установа, з якою могло ототожнюватися українське селянство у 19 століття ввійшла оновленою. З найдавніших часів церква у Березині була греко-католицького обряду і мала назву Покрова Пречистої Діви Марії. З кінця 18ст. збереглися відомості, що храм був побудований з ялинового дерева під гонтовим дахом і обгороджений плотом. Площа по периметру була розділена на 50 дворів(саме стільки нараховувало село в той час).

З часом також докотилися до Березини і освітні реформи, у 1844 році було засновано філійну школу, яку у 1875 реорганізовано у статову, а з 1897 школа діяла як двокласна з українською мовою навчання.

У 1880 році в селі проживало українців греко-католиків – 803, поляків римо-католиків – 172, євреїв – 92.

У 1860-1880 роках серед українців сформувався новий тип проводу, уособленням якого став громадський діяч. У 1868 році утворюється товариство “Просвіта”, це товариство за допомогою сільських священиків і вчителів поступово поширилось по всій Східній Галичині. „Просвіта‛ засновувала мережу читалень і бібліотек, заохочувала селян цікавитися політичним життям.

У 1900 році, читальню “Просвіти” було засновано в Березині. Головою читальні став отець А Юркевич, також записалось багато жителів села( 66 чоловік – 1900р., 115 – 1906р.)

У 1906 році в селі проживало українців греко-католиків – 1204, поляків римо-католиків – 201, євреїв – 25.

Галичина слугувала ареною найбільш кривавих боїв Першої світової війни, і її населення зазнавало значних втрат внаслідок воєнних дій. Печально було те, що українці воювали по обидві сторони фронту, галичани у Австрійському війську, а наддніпрянські українці в російському.
Тридцять жителів Березини воювали у Австрійському війську.

У серпні 1914р. Головна Українська Рада у Львові створила Центральну бойову управу, яка звернулася до Австрійських властей з проханням дозволити сформувати легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Такий дозвіл було дано. До УСС зголосилися тисячі добровольців (за різними даними від 6 до 28 тис. осіб).

З Березини 10 чоловік були вояками УСС та утвореної пізніше на основі Січових стрільців Української Галицької Армії (УГА). З розповідей старожилів відомо, що у 1918 році на правому березі річки Дністер в околицях села Київець відбулася битва між російськими військами та УСС. Багато бійців загинуло з обох сторін. Після бою їх поховали на старому цвинтарі в Березині в трьох могилах: УСС, російських бійців-християн і російських бійців-мусульман.
У 1989 році могилу Січових Стрільців упорядковано, на ній збудовано пам’ятник – хрест-тризуб.

Зазнавши поразки у війні Австро-Угорська імперія почала розпадатися і у Львові було проголошено ЗУНР.
Зберігся переказ, що господарі з Березини виїхали до Жидачева, який був повітом, на свято державності.
Але поляки також вважали Східну Галичину своєю і почалась українсько-польська війна, яка тривала до літа 1919, після чого Польща окупувала Східну Галичину. Почалась полонізація, більшість україномовних шкіл було перетворено на двомовні з переважанням польської, або закрито взагалі. У 1925 в Березині школу з польською мовою навчання відвідувало 35 дітей.

Етнічний склад населення в селі станом на 1921 рік можна охарактеризувати наступним чином українців греко-католиків – 1231, поляків римо-католиків – 253, євреїв – 30.

У 1936 році богослужіння в церкві Покрова Пречистої Діви Марії через ветхість стають неможливі, ще у 1934 з ініціативи місцевого

пароха о. Василя Вірчака було розпочато будівництво нового храму. Хоч люди жили бідно, проте, всі старалися внести свою лепту на храм. Допоміг і граф К. Лянцкоронський, він хотів і більше допомогти, при умові, що один вівтар буде польським, але громада з цим не  погодилась. Попри труднощі у 1938 році церква почала діяти, у 1953 її було розписано всередині.  А на місці старої церкви згодом було збудовано капличку. 


З першим приходом “совєтів” у Західну Україну населення поставилось до них лояльно, адже було серед іншого обіцяно розділити між селянами відібрану в польських поміщиків землю. Але паралельно з реформами Ради почали демонтувати створені західними українцями політичні, соціально-економічні та культурні інфраструктури, почалися переслідування інтелігенції і національно-свідомих людей.
Польська влада всяко старалась утискати українців, що призводило до їх радикалізації. Так зокрема, патріоти Березини, члени ОУН перед початком Другої Світової війни підняли мешканців свого села і навколишніх сіл, і створили повстанський комітет. Повстанці роззброїли польських жандармів і прогнали їх до Деміньки – Наддністрянської. Але через брак зброї і невмілу організацію повстання зазнало поразки. Щоб стримати доступ поляків з Жидачева до села березинці змушені були спалити міст через Дністер. Але повстання було жорстоко придушене, а організаторів жорстоко закатовано.

В Березині у 1939 році заборонили діяльність „Просвіти” закрили і польську школу, натомість організували клуб.

З 1939 року почалась мобілізація галичан до Червоної армії. На фронтах Другої світової війни загинуло 19 мешканців Березини і 3 повернулися інвалідами. З 1939 по 1944 рік з села було мобілізовано майже 100 чоловік.

29 червня 1941 року німці захопили Березину. Відразу було відновлено фільварок, який почав працювати для потреб фронту. У селян знову було забрано землю, на них був накладений натуральний податок.
Було вивезено близько 40 чоловік в основному молоді, на примусові роботи до Німеччини. В 1941 внаслідок виливу річки Дністер, було підтоплено людські городи, і на зиму в селі запанував голод. Німці виявляли неабияку жорстокість до людей, так коли під час голоду один з селян взяв з фільваркового воза декілька картоплин, то був за це жорстоко побитий німецьким наглядачем. Повністю було знищено єврейське населення Березини, а українців які переховували жидів тяжко карали, і могли навіть стратити. Після відступу німців в селі не залишилося жодного єврея.

Така жорстокість фашистів породила спротив, і наприкінці 1942 – початку 1943 років у Березині зароджується УПА. Протягом 1942 – 1949 років в ряди повстанців влилося 40 мешканців села, 25 з них віддали своє життя за Україну

Після відходу німців УПА продовжило боротьбу з більшовиками. Фактично, на зміну одному окупаційному режиму прийшов інший, не менш жорстокіший і цинічніший. Нажаль, непоодинокими були випадки доносів до НКВС жителів села на своїх односельчан, які співпрацювали з УПА. Незважаючи на це партизанам вдавалося успішно чинити спротив більшовикам. Зокрема, партизанами було спалено МТС, яка містилась у колишньому фільварку, було вбито голову колгоспу.

У боях з підрозділами НКВС як зазначалось вище загинуло 25 повстанців, дехто з них оточений енкаведистами підірвався гранатою, щоб не датися ворогам живим, час і місце загибелі декого з них невідомі. Карали не тільки членів УПА, а й їх близьких. З Березини на Сибір було вивезено 17 сімей. Також в 1950р. було арештовано, і згодом вивезено пароха о. Василя Вірчака. Зокрема, в вироці, який виніс священику суд, було зазначено наступне: „Відправляв панахиди на могилі Січових стрільців, вінчав і хрестив дітей із сімей ОУН-УПА, не визнав Львівського собору 1946 року, служив Літургії в греко-католицькому обряді.

У 1948-1949, після майже повного знищення УПА почалась примусова колективізація. В Березині також було утворено колгосп. Перші тваринницькі ферми були організовані на подвір’ях вивезених до Сибіру людей.

Школу з початкової було реорганізовано у семирічну, а з 1968 в восьмирічну

У серпні 1962 відбулося укрупнення колгоспів та сільських рад. Без відома і згоди мешканців села керівництво району приєднало його до сусіднього Роздолу. Внаслідок чого село зникло з карти району. Сільськогосподарські землі масово вилучались під карєри сірчаного заводу. Великою втратою для селян було закриття церкви. Бібліотека була передана в Розділ, планове будівництво клубу було відкладене на невизначений термін.

5 листопада 1988 року з ініціативи свідомих мешканців Березини, було скликано схід села в якому взяло участь близько 500 чоловік. Було ухвалено відновити історичну назву села в старих межах, і відкрити церкву Покрови Пресвятої Богородиці.

18 лютого 1989 року була відправлена перша офіційно дозволена літургія. Хоч від 1962 церкву було закрито та мешканці села не дали перетворити її на склад чи клуб, як по багатьох селах, а підтримували в ній порядок. Але, на жаль, село розділилося на дві конфесії і на протязі 1990-1993 років виникали сутички за церкву між православною та греко-католицькою конфесіями.

Врезультаті, рішенням райради церкву Покрови Пресвятої Богородиці було передано греко-католикам (УГКЦ), а в 1998-2000 роках в селі побудовано і відкрито другий храм – православного обряду(УПЦ КП).

22 жовтня 1989 року відбулося освячення пам’ятника на могилі Січових Стрільців. В 89-91-шому березинці також брали активну участь в мітингах і маніфестаціях за незалежність України, зокрема в живому ланцюзі Івано-Франківськ – Львів – Київ – Харків присвяченому 71-шій річниці Злуки ЗУНР і УНР.

7 лютого 1991 року Виконавчий комітет Львівської обласної ради вніс зміни в адміністративно-територіальний устрій по Миколаївському районі і утворив Березинську сільську раду з центром в с. Березина.

У 1991 році березинська школа з дев’ятирічної стала середньою. А ще раніше – у 1985 р., був збудований в селі і новий дитячий садочок.

В 1992-1993 було розпочато будівництво громадського центру, куди має увійти і будинок „Просвіти‛, але нажаль це будівництво наразі лишається лише довгобудом.

23 серпня 1992 року було урочисто відкрито пам’ятник воїнам УПА на кольці.

13 жовтня 1996 року з нагоди 140-вої річниці з дня народження було встановлено і освячено пам’ятник Івану Франку біля школи.

В 2009 році в Березині святкували 570-ту річницю з часу першої письмової згадки про село. В рамках святкувань 9 серпня було посвячено фігуру Пресвятої Богородиці на території церкви.

Зараз в селі проживає 2127 чол., територія села 2580 тис.кв.м., щільність населення (осіб/кв.км): 824.420, адреса сільської ради: с. Березина вул. Грушевського 25, поштовий індекс: 81616, телефонний код: +380 8-03241, відстань від Львова: 45 км.

Використана література:
Свідрик В.Є. Село Березина в документах і переказах. – Львів : Край,1995.
Кондратюк К. Новітня історія України 1914-1945 рр. – Львів : Видавничий центр ЛНУ,2007.
Леонтій Войтович Етюди з історії “Української Швейцарії” на Дністрі. Розділ
Орест КОРЧИНСЬКИЙ РАННЬОСЕРЕДНЬОВІЧНЕ МІСТО НА ВЕРХНЬОМУ ДНІСТРІ
Автор: ADMIN

 


  

Сайт села Березина | Миколаївський район Львівська область © 2008 - 2016
При використанні матеріалів гіперпосилання на http://www.berezyna.inf.ua/ обов'язкове!
За достовірність інформації, яку розміщено на сайті, відповідальність несе її автор. Відповідальність за зміст рекламної інформації несе рекламодавець.
| RSS ATOM | RSS FEED | RSS2.0 |
Яндекс.Метрика